Методичний супровід формування та розвитку компетентності педагога шляхом самоосвіти
Давня мудрість говорить: «Хто стоїть на місці, той відстає. А хто не хоче відставати, мусить рухатися вперед і не зупинятися, досягнувши вершини,а підійматися вище.» У цьому і полягає основна місія сучасного учителя.Вже не достатньо бути на уроці та поза ним актором, режисером, діловодом, диригентом,дипломатом, психологом, новатором і компетентним фахівцем. Модель сучасного вчителя передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність постійно навчатися, бути у постійному творчому пошуку. Ці якості не видаються додатком до диплома про педагогічну освіту, а формуються у щоденній учительській праці.
Сучасна методика управління школою пропонує керівникам загальноосвітніх закладів розробити "Програми зрощення педагога". Але в цьому питанні досить лише поширених форм методичної роботи таких, як методичні наради, практичні семінари, методичні об'єднання чи виїздні консультації. Та й не це є головним у зрощенні Вчителя. Головне - розгледіти, а іноді - відчути здатність до творчості, вчасно дати поштовх, яких викликає бажання ступити уперед. І якщо досвідчений методист зуміє розпізнати цей паросток, докладе певних зусиль для його розвитку, результат перейде очікування.
З чого почати роботу? Початок роботи потребує чіткого визначення:
• на якому рівні професійної компетентності знаходиться конкретний вчитель у даний час;
• наскільки він здатен до зростання;
• чи здатний до самоосвітньої діяльності;
• якої саме методичної допомоги він потребує, тощо.
Професійна некомпетентність є значним недоліком у будь-якій професії, оскільки вона є причиною претензій і нарікань, тож почнемо з визначення цього терміну. Враховуючи дуже схоже трактування понять "компетенція", "компетентний", та "компетентність" у Тлумачному словнику, вважаємо найбільш точним таке трактування: Компетентність - міра відповідальності знань, умінь і досвіду осіб певного соціально-фахового статусу реальному рівню складності виконуваних ними завдань і розв'язуваних проблем. На
відміну від терміну "кваліфікація", включає, крім суто професійних знань і умінь, що характеризують кваліфікацію, такі якості, як ініціатива, співробітництво, здатність до роботи в групі, комунікативні здібності, уміння вчитися, оцінювати, логічно мислити, відбирати і використовувати інформацію".
Оскільки урок - це головний простір для учителя й аналітичної роботи адміністрації школи, то на шкільному етапі діагностики звичайний для кожного адміністратора внутрішкільний контроль вже є видом діагностики професійної компетентності педагогічних працівників.
Адже, за словами В.О.Сухомлинського: "Учитель повинен більше працювати не на уроці, а готуючись до нього". Спостереження і вивчення документації, бесіди і анкетування та їх правильний аналіз допоможуть визнати рівень майстерності вчителя.
Проаналізувати отримані дані, і визначивши рівень майстерності вчителя, доцільно використати критерії якісних результатів діяльності вчителя, які допоможуть провести своєрідний моніторинг, наскільки творчо працює вчитель.
Наступним кроком буде визначення утруднень учителя у навчально-виховному процесі. Компетентність не означає відсутності утруднень у вчителя під час виконання своєї ролі, як предметника, так і вихователя.
Труднощі у вчителя в школі найчастіше викликають зовнішні чинники. Вони залежать від рівня його компетентності, а значить і від його освітньої та моральної підготовленості до педагогічної роботи, його ставлення до обраної справи, ступеня покликання та професійної придатності.
Одним з найбільш ефективних засобів підвищення професійної компетентності вчителя вбачаємо у самоосвітній діяльності. "Професійна самоосвіта педагога - свідома діяльність з удосконалення своєї с особистості як фахівця: адаптування своїх індивідуально неповторних якостей до вимог педагогічної діяльності, постійне підвищення професійної компетентності та неперервне вдосконалення якостей своєї особистості". А оскільки навчити самого себе значно складніше, ніж когось, вона передбачає методичний супровід.
Він має бути багаторівневий і обов'язково - поступовий.
На підготовчому етапі велику роль відіграє готовність до постійного зросту, до творчості. І хоча, на жаль, учитель змушений віддавати значну частину часу родині веденню домашнього господарства, та іншому позитивна оцінка діяльність обов’язково призведе до усвідомлення необхідності постійної самоосвіти.
Головним етапом підготовки вчителя до самоосвітньої діяльності вважається
діагностичний. Сучасна педагогіка дає широкий спектр форм і методів діагностики рівня педагогічної майстерності (анкети, опитувальники, тести, програми), які допоможуть визначити рівень методичної підготовки вчителя, педагогічної майстерності.
Але результативність самоосвітня діяльність матиме тоді, коли правильно спланована (можна щодня гортати сторінки науково-методичної преси чи спеціальних сайтів Інтернету і залишатися на низькому рівні). Саме тому виключного значення надаємо програм самоосвітньої діяльності вчителя. Правильно розроблені програми, плани дадуть змогу педагогові відчути свої можливості, а, значить, зробити ще один крок далі я пропоную орієнтовні плани самоосвітньої діяльності вчителя.
Часом доводиться спостерігати ситуації, коли після проведення науково-методичного семінару, учитель, навіть "вищої" категорії, висловлює думку, що захід був "аж надто науковим", що у робочому навчально-виховному процесі закладу, застосовувати пропоновані форми нереально. А вчитель, що вже був обізнаний з проблемою, щиро дякував, зауважуючи, що він саме до цього етапу підійшов, і показані (пропоновані) шляхи вирішення йому допоможуть у роботі, сприятимуть самостійному творчому пошуку.
За словами Сухомлинського "...немає людей більш допитливих, невгамовних, більш одержимих думками про творчість, як учителі". Оскільки творчість - "це діяльність, результатом якої є щось якісно нове, неповторне, оригінальне ї навіть суспільно-унікальне", то кожного керівника закладу чи методиста турбує питання: як сформувати здібність до творчої роботи, і як підтримувати світоч творчості, щрб він якомога довше не загасав, і давав плоди. Устремлінню до творчого зростання вчителя знову ж таки сприяє постійна самоосвітня діяльність у поєднанні з стимулюючими факторами. Психологи доводять, що кожна особистість потребує досягнень, більш того, устремління до успіху - процес керований, а до самовдосконалення - природний, даний нам від народження. Стимулювання діяльності творчого вчителя є однією з функцій адміністрації школи. Причому можна виділити зовнішні стимули, які сприяють розвитку творчої активності, які є ведучими. Для вчителя, я вважаю, особливо великого значення набувають такі стимули як: повага жителів міста і членів колективу, співпраця з учнями і колегами, доброзичливі стосунки з адміністрацією, підвищення кваліфікації, творча атмосфера у колективі, використання досвіду інформаційної діяльності тощо.
Не останню роль серед умов, що впливають на розвиток творчої особистості відіграють морально-психологічні умови у школі - відсутність конфліктів, атмосфера взаємоповаги один до одного, пошани й гордості за свою професію, керівник який зуміє розгледіти творчі здібності вчителя, підтримати його і направити діяльність у потрібному напрямку.
Навчання вчителя не може мати зупинок, перерв, не може закінчуватися. К.Ушинський зазначав: "Учитель живе до тих пір, доки вчиться, як тільки він перестає вчитися в ньому вмирає вчитель".
Самовдосконалення як соціальний процес базується на вимогах суспільства та професії до особистості фахівця. Причому вимоги, що пред’являються спеціалісту, повинні бути вище тих можливостей, що має людина (Бодальов О.). Ще однією важливою передумовою процесу самовдосконалення є ставлення самого фахівця до вимог, що висуваються.
Звісно, якщо він байдуже ставиться до них, про розвиток особистості не йдеться. Необхідно формувати самосвідомість людини як творчого професіонала. Зміст такої підготовки грунтується перш за все на гуманістичному уявленні про завдання професійної діяльності, бажаних якостях людини, зокрема її фахової свідомості та мислення, творчих активних дій у рамках відведеної компетенції.
Структура процесу самовдосконалення з 4-х етапів:
• самоусвідомлення та прийняття рішення здійснювати процес амовдосконалення;
• планування та вироблення програми самовдосконалення;
• безпосередня практична діяльність з реалізації поставлених завдань, пов’язаних із роботою над самим собою;
• самоконтроль та самокорекція цієї діяльності.
Професійне самовдосконалення педагога здійснюється через самоосвіту активну участь у різноманітних методичних заходах, що проводяться в навчальному закладі чи в районі, місті, та самовиховання.
Самоосвіта педагога - це провідна форма вдосконалення професійної компетентності, що полягає в засвоєнні, оновленні, поширенні й поглибленні знань, узагальненні досвіду шляхом цілеспрямованої, системної самоосвітньої роботи, спрямованої на саморозвиток та самовдосконалення особистості, задоволення власних інтересів і об’єктивних потреб освітнього закладу.
Самоосвіта педагога не повинна зводитися до відновлення знань, якими він оволодів у вузі, мова йде про ознайомлення з новітніми педагогічними та психологічними дослідженнями, пошук нових напрямків у методиці та організації навчально-виховного процесу, розгляд на високому науковому рівні педагогічних проблем, що викликають утруднення в практичній роботі. Як же раціонально спланувати самоосвітню діяльність, щоб мати дійсно ефективний результат? Проблема самоосвіти педагога в контексті його професійної самосвідомості має поступальний рух. Як я говорила раніше, щоб педагог мав мотивацію на самоосвіту й саморозвиток, потрібно, щоб у нього, по перше, було адекватне уявлення про свою діяльність і особистісні якості; по-друге, щоб він знав, якими є вимоги, що ставить перед ним як професіоналом суспільство. Питання більш якісного ставлення учителів закладу до виконання своїх обов’язків ми вже неодноразово підіймали на нарадах, так само як і новий можливо більш принциповий підхід до атестації педагогічних працівників в поточному році. Тому вважаю доцільним підняття процесу самоосвіти на більш вищій, упорядкований рівень. На сьогодні виникла необхідність у більш глибокому вивченні діяльності педагога з метою визначення рівня його професійної підготовки, компетентності, об’єктивної оцінки його праці.
Діяльність з самоосвіти починається з діагностики власних утруднень, проблем. Проведення зовнішнього діагностування з педагогічної, методичної, психологічної підготовки вчителя та спонукання до самооцінки та самоаналізу власних можливостей, якостей, результатів професійної діяльності - основна умова ефективної самоосвіти. Розглянемо, що собою уявляє самоосвітній процес. Загальна його характеристика має такий вигляд.
З одного боку - це керованим адміністрацією навчального закладу, з іншого -самокерованим з боку особистості. Сьогодні педагоги повинні розуміти: бути гарним професіоналом означає бути в постійному пошуку, зростанні, розвитку. Труд педагога відрізняється високою мобільністю, надзвичайною складністю, вимагає від нього глибоких та різнобічних наукових професійних знань, умінь, навичок, що становлять основу професійної компетентності. Підвищення професійної компетентності педагога - запорука успішного реформування системи освіти в цілому. Що нажаль мине можемо 100 відсотків побачити в усіх членів нашого колективу.
Методика та техніка самоосвіти безпосередньо пов’язані з рівнем сформованості в педагогів системи основних педагогічних умінь.
• вивчити необхідну літературу та передовий педагогічний досвід;
• виокремлювати з літератури, що вивчається, та передового педагогічного досвіду основні актуальні положення, факти, явища, що піднімають теоретичний та методичний рівень педагога;
• відбирати з прочитаного та побаченого педагогом думки та методичні знахідки для апробації власній педагогічній діяльності;
• систематизувати та розробити науково-методичні узагальнення;
• впроваджувати досягнення психолого-педагогічної науки та шкільної практики у власний досвід роботи з дітьми учнями.
В чому полягає сутність самоосвіти?
Перш за все, педагог здобуває знання з різноманітних джерел, використовує ці знання в професійній діяльності, розвитку особистості та власній життєдіяльності. Метою роботи над темами самоосвіти є систематичне підвищення педагогами свого професійного рівня. Основні завдання:
• вдосконалення теоретичних знань, професійної компетентності вчителя,
вихователя;
• оволодівання новими формами, методами, прийомами навчання і виховання дітей;
• вивчення та впровадження в практику перспективного педагогічного досвіду, новітніх досягнень педагогічної, психологічної наук, нових педагогічних технологій;
• розвиток у школі інноваційних процесів.
Тема самоосвіти визначається, виходячи з методичної теми навчального закладу, утруднень самого педагога, специфіки його індивідуальних інтересів.
Отже, алгоритм роботи вчителя з самоосвіти є таким:
• Підготовчий етап;
• Творчий етап;
• Аналітико-узагальнюючий етап.
На результати самоосвіти позитивно впливає науково обґрунтоване планування. На мою думку в нашому закладі робота по самоосвіті вчителя знаходиться не на належному рівні.
Тому, пропоную кожному вчителю скласти індивідуальний план самоосвіти.
Якими джерелами користується педагог? У сучасному світі існує багато різноманітних можливостей отримати знання:
• книжки (наукова, науково-методична, методична, публіцистична, художня та інші літератури);
• фахова періодика (газети, журнали);
• Інтернет;
• телебачення;
• відео, аудіо інформація;
• семінари, круглі столи, конференції;
• майстер-класи;
• курси підвищення кваліфікації;
• екскурсії, театри, виставки, музеї, концерти;
• заходи з обміну досвідом;
• різноманітні курси;
• подорожі тощо.
Форми самоосвіти: індивідуальна та колективна. Ініціатором є сам педагог, хоча та її організацію часто впливають інші: керівники методичних об'єднань, курсів підвищення кваліфікації, які ініціюють та стимулюють діяльність вчителя, вихователя. Групові форми у вигляді діяльності методичного об'єднання, семінарів, практикумів тощо організуються адміністрацією.
Результат самоосвіти може подаватися у формі:
• доповіді, виступи на семінарі, педагогічні раді, методичному об'єднанні;
• реферату;
• програми;
• методичного посібника;
• статті до фахового видання;
• дидактичного матеріалу;
• науково-методичної розробки;
• проекту;
• методичного чи діагностичного кейсу тощо.
З появою в роботі вчителя комп’ютера та Інтернету значно підвищуються можливості педагогічної самоосвіти. З'являються нові теми, цікаві завдання та способи їх розв’язання, нові способи самореалізації, що з'явилися у педагога через появу нових засобів самоосвіти:
• розробка електронних уроків, посібників тощо;
• розробка пакету тестового матеріалу в електронному вигляді;
• розробка пакету стандартного поурочного планування з теми чи групи тем;
• комплект дидактичного матеріалу з предмета: самоосвітні, практичні, контрольні роботи;
• розробка комплекту роздаткового матеріалу з предмета;
• створення термінологічного словника з предметної теми, розділу;
• кабінет інформаційних технологій;
• розробка тематичних класних годин, батьківських зборів чи позакласних заходів;
• розробка навчальних проектів;
• розробка пакету олімпіадного матеріалу для підготовки учнів;
• проект особистої методичної веб-сторінки;
• база даних питань і задач з предмета;
• створення електронної бібліотеки творів художньої літератури згідно програм;
• зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога (результатом самоосвіти повинне стати підвищення якості навчально-виховного процесу).
Систематичність і послідовність самоосвіти, безупинний характер роботи, постійне ускладнення змісту й форми самоосвіти. Принцип безперервності виявляється в трьох напрямках: теоретична підготовка за фахом, практичне удосконалення методів навчання й виховання учнів. Вивчення результатів свого психологічного впливу на учнів.
Комплексний підхід у доборі змісту й організації обраної теми по самоосвіті (крім методичних знань, вивчати інші галузі науки: педагогіку, психологію, фізіологію, культурологію, соціологію, дидактику). Комплексний підхід виявляється також у виборі форм і методів самоосвіти, в орієнтації на самостійність і активність педагога.
Індивідуальний характер самоосвіти як самої гнучкої форми одержання знань. Індивідуальний характер самоосвіти не виключає і колективних форм роботи. Гласність і наочність результатів самоосвітньої роботи в педагогічному колективі, школі, районі, області. Цим створюються умови, можливості для об’єктивного аналізу досягнень і недоліків у навчально-виховній роботі школи.
Створення в школі певних умов - стимулів звертання педагогів до нових наукових досягнень і фактами передового педагогічного досвіду. Цьому сприяє відвідування й аналіз відкритих уроків, демонстрація позакласної роботи з учнями, наробки етичних бесід.
Завершеність самоосвітньої роботи на кожному її етапі (участь у семінарах, інформація на засіданні м/о, кафедри, складання доповіді чи реферату, участь у педагогічних читаннях, науково-практичних конференціях).
Отже, самоосвіта вчителя здійснюється при наявності таких ознак:
• самоосвіта як процес пізнання передбачає не просте закріплення професійних знань і засвоєння уже відомої наукової інформації, а має на меті одержання нових наукових методичних знань, практичних навичок;
• самоосвіта повинна бути безупинною, поповнення нових знань може
здійснюватися на основі попередньої підготовки педагогів;
• самоосвіта повинна сприти оволодінню педагогом застосування професійних знань у його практичній діяльності.
Самоосвіта педагога буде продуктивною за наступних умов:
• В процесі самоосвіти реалізується потреба особистості у власному розвитку;
• Педагог уміє визначити свої сильні та слабкі сторони, володіє способами самопізнання та самоаналізу, є відкритим до змін;
• Володіє розвинутою здатністю до рефлексії (діяльності особистості, що
спрямована на усвідомлення власних дій, почуттів, аналіз цієї діяльності та
формулювання висновків);
• Програма професійного саморозвитку, самоосвіти містить у собі можливості дослідницької, пошукової, творчої діяльності;
• Педагог є готовим до творчості;
• Існує зв'язок особистісного та професійного розвитку і саморозвитку.
В системі внутрішкільного контролю передбачається самоосвітньою діяльністю три основні види контролю адміністрації:
Попередній контроль. Він здійснюється на початку навчального року, коли педагоги готуються до нового навчального року й складають плани самоосвіти. Своєчасні поради та рекомендації адміністрації допоможуть педагогу реально відібрати питання для самостійного опрацювання, зосередити увагу на головних напрямках свого самовдосконалення. Провідний метод контролю - співбесіди з окремими вчителями та керівниками м/о.
Поточний контроль. Протягом навчального року аналізуються відвідані уроки, проведені виховні заходи, контрольні роботи тощо. Вивчається творча лабораторія педагога.
Адміністрація допомагає осмислити та обгрунтувати вдалі моменти в роботі, а разом з тим - виявити недоліки в роботі, певні труднощі, проаналізувати причини їх появи. В.О.Сухомлинський писав: «На уроці я бачу перш за все, чим живе вчитель, що він читає, яке місце в його духовному житті займає книга, як він слідкує за досягненням культури».
Отже, кваліфікована допомога, надана на підставі аналізу роботи вчителя, надихає його на цілеспрямовану творчу самоосвітню діяльність.
Підсумковий контроль. Здійснюється наприкінці семестру чи навчального року. Частіше за все відбуваються у формі бесіди з педагогами. Бо, як говорив В.Сухомлинський "Далеко не кожен стане вченим. Письменником, артистом, далеко не кожному судилося винайти порох або велосипед, але майстром своєї справи має стати кожен".
Прийом «Свобода слова», гра «Гайд-парк» Методика проведення гри
1. Ознайомлення з правилами гри. Учитель повідомляє, що гра називається «Гайд-парк». Такий парк існує в Лондоні, він особливий тим, що там будь-яка людина може вільно висловлювати свої думки на будь-яку тему, не боячись покарання чи засудження. Отже, наш Гайд-парк - це своєрідна вільна трибуна для виявлення особистої позиції, якою б вона не була. Така установка на початку гри орієнтує на відвертість на сміливість у судженнях.
2. Об'єднання в мікрогрупи (пари, групи). Учитель ділить клас на таку кількість груп, скільки передбачено в грі соціальних ролей. Кожному учаснику в довільному порядку він присвоює номер (1,2,3,4,5). Потім пропонує стати окремо тим, кому присвоєно № 1 (перша група) і т.д.
3. Повідомлення теми та присвоєння соціальних ролей.
Учитель повідомляє тему, наприклад «Комп'ютерні ігри впливають на психіку молоді». Кожній групі присвоює певну соціальну роль.
• Група № 1 - роль «молодь».
• Група № 2 - роль «батьки.
• Група № 3 - роль «психологи»
• Група № 4 - роль «власники комп'ютерних клубів»
• Група № 5 - роль «учителі».
• Група № 6 - роль «програмісти, які розробляють комп'ютерні ігри».
4. Обговорення в групах (5-10 хв.) Представники кожної групи за відведений час мають визначити свою позицію, обміркувати, якими доказами вони оперуватимуть, підтверджуючи цю позицію.
5. Обґрунтування позиції. Представники кожної групи за відведений час мають довести свою думку (3-5хв.). група повинна висунути представника - ораторка (чи кількох), який захищатиме інтереси групи. Висловлювання повинні бути.
6. Запитання та відповіді груп. Кожна команда може поставити онде-два запитання. Відповідь опонента не більше 2хв.
7. Підсумки гри. Учитель або ведучий гри підкреслює альтернативні думки. Остаточні висновки він може зробити, спираючись на висновки, яких дійшли учасники під час гри.
8. Рефлектора фаза. Учні опрацьовують контраст між реальним та бажаним і розробляють стратегії, що кожен з них може зробити, або бажане стало реальністю.
